четвер, 23 жовтня 2014 р.

Добрий вечір!
Сьогодні хочу розповісти, як починалася 
моя рукодільна історія.

Моя бабуся дуже майстерно вишивала, ще й досі зберігаю її картини та рушники (тільки уявіть, деяким з цих речей майже 70 років). Була в неї і прялка з веретеном.
Але найбільше захоплення у мене викликав ткацький станок! Так, з приходом зими польові роботи закінчувалися, і дідусь встановлював цей станок (а він займав практично всю кімнату), бабуся натягувала нитки основи, я намотувала на очеретяні палички нитки (або розрізані на тоненькі смужки ганчірочки), які потім вставляли в човники. І починалися справжні чари... Я була тоді зовсім малою, ще навіть не ходила до школи, але могла годинами сидіти біля бабусі і спостерігати за її вправними рухами.

Бабусі вже немає з нами, світла їй пам’ять, але кожен раз, коли я дістаю  вишиті нею рушники, торбинки, чи витканий нею килимок, я знову ніби бачу її, живу і ще зовсім не стару, за тим ткацьким станком.

І мені теж дуже хочеться, щоб моя донечка колись могла показати своїм діткам якісь милі дрібнички, зроблені моїми руками. Нехай там хрестики чи строчки не ідеальні, але в них вкладено стільки любові, що й через багато років вони відчують її тепло.
Згадався вірш Валентина Беляєвої:
Я свяжу тебе жизнь
Из пушистых мохеровых ниток.
Я свяжу тебе жизнь,
Не солгу ни единой петли.
Я свяжу тебе жизнь,
Где узором по полю молитвы-
Пожелания счастья
В лучах настоящей любви.
Я свяжу тебе жизнь
Из веселой меланжевой пряжи.
Я свяжу тебе жизнь
И потом от души подарю.
Где я нитки беру?
Никому никогда не признаюсь:
Чтоб связать тебе жизнь,
Я тайком распускаю свою. 


Минулорічної осені, коли в країні настали дуже тривожні часи, ще більше захотілося у себе вдома, у своїй маленькій фортеці, створити атмосферу спокою, любові та добра. І з надіями на краще ми взялися з донечкою разом майструвати ялинкові прикраси. Свій вибір зупинили на фетрі і не пожалкували. Дуже легкий в роботі і приємний матеріал. Працювати з ним так сподобалось, що з’явилися ще й сердечки. Ось їх я сьогодні і покажу (а фото новорічних іграшок будуть трішки згодом, гаразд?).



Мрійниця




7 коментарів:

  1. Благодарю тебя за светлую память твоей бабушки! И за руки твои мастерские! И за то, что создаешь в своём доме атмосферу спокойствия, любви и добра! И за то, что создала такой чудесный блог! Удачи тебе!

    ВідповістиВидалити
  2. Цікаво було про бабусю про станок. я теж не та к давно про такий станок згадувала - http://myneedlework.blogspot.com/2014/10/3.html

    ВідповістиВидалити
  3. Олю, дякую. Це так дивно, годину тому в інеті знайшла Ваш блог, побачила, що ми землячки, попросилася до Вас в СП. А тут отримую коментар на свою публікацію, перехожу по адресі і потрапляю на Вашу недавню статтю про плетені коврики. Так приємно, що у нас є схожі спогади.

    ВідповістиВидалити
  4. Думаю, доня не тільки згадуватиме ці часи, а й сама буде вправною майстринею! ;-)
    Сердечка такі милі...

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, вона вже пробує сили (їй 9 років). А так як моя Дашутка лівша, то натура вона творча, страшенна фантазерка. Згодом буду показувати і її роботи.

      Видалити
  5. Така зворушлива історія! Спасибі, що поділились. Але так сумно, що як правило в багатьох родинах, майже нічого не залишилось з часів початку 20 сторіччя. І як одягались, що робили мої пра-дідусі бабусі я можу реконструювати лише по книжкам, але не взяти до рук. А донечка авжеж збереже і примножить сімейні скарби! )

    ВідповістиВидалити
  6. Дякую, дуже приємно читати такі коментарі. Так, поки ми цінуємо наше минуле - у нас є майбутнє.
    Як тільки випаде нагода зробити фото бабусиних картин, обов'язково їх покажу.

    ВідповістиВидалити